CL.

Звідкіль у тебе ця могутня міць:
Погана й серце зайняла моє,
Щоб я брехав, що в тебе врода лиць,
Що ясність дневі ласки не дає?
І від коли ти вихваляєш зло,
Щоб в непридатності твоїх всіх діл
Досить ґарантій спритові було,
Що зло твоє в добро я перевів?
І хто тебе навчив теж дивини,
Щоб більш любить ненависну тебе;
Люблю я, бо ненавидять вони,
То не ненавидь з ними і мене.

Хоч ти й не варта, я ще більш люблю,
То ж заслужив я на любов твою.

* * *

O, from what power hast thou this powerful might
With insufficiency my heart to sway?
To make me give the lie to my true sight,
And swear that brightness doth not grace the day?
Whence hast thou this becoming of things ill,
That in the very refuse of thy deeds
There is such strength and warrantise of skill,
That, in my mind, thy worst all best exceeds?
Who taught thee how to make me love thee more,
The more I hear and see just cause of hate?
O, though I love what others do abhor,
With others thou shouldst not abhor my state:
    If thy unworthiness rais'd love in me,
    More worthy I to be belov'd of thee.