CXLIX.

Жорстока, чом не скажеш: не люблю,
Як проти волі я з тобою знов?
Чи ж я не думаю про тебе, цю
Тиранку й помогти тобі готов?
Хтось з друзів теж зненавидів тебе?
І ти гордиш ним, хоч йому служу.
Як хмуришся на мене, я проте
Віддячуюсь тобі тим, що тужу.
Який я гідності даю респект,
Зневаживши твої послуги — чей
Я почитаю й кожний твій дефект,
Що закриваєш поглядом очей.

Ти, ненавидь мене, смак знаю твій:
Ти любиш тих, хто видить, я — сліпий.

* * *

Canst thou, O cruel! say I love thee not,
When I against myself with thee partake?
Do I not think on thee, when I forgot
Am of myself, all tyrant, for thy sake?
Who hateth thee that I do call my friend?
On whom frown'st thou that I do fawn upon?
Nay, if thou lour'st on me, do I not spend
Revenge upon myself with present moan?
What merit do I in myself respect,
That is so proud thy service to despise,
When all my best doth worship thy defect,
Commanded by the motion of thine eyes?
    But, love, hate on, for now I know thy mind;
    Those that can see thou lov'st, and I am blind.