CXXXIV.

Так, я тепер зізнався, що він твій
Й себе твоїй я волі в застав дав,
Себе я втратив, щоб двійник цей мій
Мене з твоєї волі вдовольняв.
Та лиш не ти; та й він невільний вже,
Ти заздрісна, він приязний, го-го,
За мене він в поруку спише все,
Бо в'яже зобов'язання його.
Статут краси твоєї лиш тобі,
Лихвар ти, щоб закуштувать всього,
Позвеш і друга, що ручивсь мені,
Його я трачу, бо зловжив його.

Його я втратив; в тебе він і я,
За все він платить, та не вільний я.

* * *

So, now I have confess'd that he is thine,
And I myself am mortgag'd to thy will,
Myself I'll forfeit, so that other mine
Thou wilt restore, to be my comfort still:
But thou wilt not, nor he will not be free,
For thou art covetous and he is kind;
He learn'd but surety-like to write for me,
Under that bond that him as fast doth bind.
The statute of thy beauty thou wilt take,
Thou usurer, that putt'st forth all to use,
And sue a friend came debtor for my sake;
So him I lose through my unkind abuse.
    Him have I lost; thou hast both him and me:
    He pays the whole, and yet am I not free.