* * *
Старі паралелі сосон висвітлюють перспективу
великого протистояння між мною і між тобою
у безконечному світі, де голос тоне, як в зливу
зойк підстреленої надії, як тема, взята гобоєм,
що символізує цноту у хащах важкого року.
Його вистачало на вічність, а нині за вечір тане
за тисячі кілометрів у місті блиску й пороку,
де п’ють каламутну воду з твоєї руки мустанги.
Сьогодні душа знайшлася, художниця провінційна.
Я палець до вуст притисну — нехай реставрує риси
інквізиційного служки, лікаря Аб ін Сінна,
філософа і скомороха, з ходою легкої рисі.
Я дихала вами, пане, я вами колись вмирала,
задавнений епізоде, вцілілий в веселих жорнах.
О будьте живі і славні, герою плаща і жала,
я вас повторю уголос, як вас не повторить жодна.
***