* * *
Розтоплена смола закриє рот пророкам.
І чисті словеса — обтяжлива морока.
Фундамент попелищ закам’яніє скоро,—
хіба нам доведеш, що ми насправді порох.
Ми входимо у кадр, заплутавши епохи.
Цей антикваріат: поміст і хмизу трохи.
І дивиться юрба невинними очима
на це німе кіно. О як нас мало вчили!
Цигикає оркестр. Актори глушать пиво.
Їм вся ця кантилена закінчиться щасливо.
І тихий режисер, обтяжений пороком,
загубить сірника, можливо, ненароком.
Веселий дим вертить в іоносфері нішу.
Душа уже лиша цю твердь не найтеплішу.
І пики відверта все імените бидло.
О як пече вогонь. І як усе набридло.
***