МЕТАМОРФОЗИ
Тут снайпер у сховку знімає святі голоси
і ситі апостоли слова настроюють труби.
І жінка у сквері обводить олівчиком губи,
і номер у книжці, який її більше не любить,
змішавши усі граматичні і сущі часи.
Приходить смирення. Воно не значиться ніде,
явивши поразку іще неокресленим рухом,
сховається відчай під криса твого капелюха,
і псина бродяча, антенами вигнувши вуха,
чекатиме хліба, а потім не візьме й піде.
Пора відвертань од людей та ідей на роки.
Її б пережить, як період „і нендзи, й розпачи”.
Та жінка, що втратила і позабула , як плачуть,
розводить дерева, й пальто її жовто маячить,
і, наче вода, замикаються ззаду гілки.
Ця дивна місцина, у котрій не вернеш назад.
І вітер надвечір промерз і пропах листопадом.
І світ України, і нішу голодного саду,
означених часом періоду напіврозпаду,
зігрієш зітханням, оберненим у снігопад.
А подиху вистачить.
***