Данте АЛІҐ’ЄРІ
ДАНТЕ Й ОСТАННЯ МАНДРІВКА УЛІССА
ДЕКIЛЬКА СЛIВ ВIД ПЕРЕКЛАДАЧА (МАКСИМ СТРІХА)
У своєму знаменитому есеї “Данте” великий поет ХХ століття Т.С.Еліот серед епізодів, що вразили його при прочитанні “Пекла”, найбільше місця приділяє двом — сцені Франчески й Паоло з п’ятої пісні, та сцені Улісса з пісні двадцять шостої. Безумовно, перший з цих двох епізодів відомий краще (може, й тому, що знайомство неофітів з “Божественною Комедією” часто й обмежується вступними піснями). І на те немає ради — адже поема Данте вимагає від сьогоднішнього читача певної підготовки, й не лише поетичної, а й історичної.
Цим, власне, керувався й сам автор цих рядків, готуючи до друку книгу “Здолавши півшляху життя земного” (Київ, “Факт”, 2001). Метою було дати не так іще один переклад Дантового “Пекла”, скільки створити путівник світами великого італійця для тих, хто вирушає в таку подорож уперше. Відтак чільне місце в книзі посідають есеї про самого Данте й про те, який чином його творчість вплинула на розвиток української культури. Як ілюстрацію подано й невелику антологію українських поезій — від Шевченка, Куліша, Франка й Лесі Українки, аж до Ліни Костенко, Стуса й Ірванця, — тією або іншою мірою “прив’язаних” до постаті Данте.
Що ж до власне “Божественної Комедії”, то перекладач свідомо обмежився у згаданій книзі першими одинадцятьма піснями “Пекла”, висловивши надію: зацікавлений читач зможе колись звернутися й до повного тексту поеми. Адже саме одинадцята пісня дає зручну нагоду для того, щоб зробити таку паузу. Пройдено перші шість (із дев’яти) пекельних кіл, і перед спуском до чергового сьомого кола Верґілій коротко оповідає Данте про те, що ще чекає на нього далі.
Епізод з Уліссом (ми звикли до грецького імені цього героя — Одіссей) відбувається значно пізніше — у восьмому рові восьмого кола. Щойно пройдено сьомий рів, де караються злодії (і де Данте має сумнівну приємність укотре зустрітися зі своїми земляками-флорентійцями). Тому ХХVІ пісня розпочинається славетною інвективою на адресу рідного міста: “Радій, Флоренціє, преславний краю, крилом ти б’єш понад землею й морем, і в пеклі скрізь ім’я твоє лунає!”.
Проте героєм наступного епізоду стає не флорентієць, та й взагалі постать, яку й сам Данте, напевно, вважав тільки легендою. Той-таки Т.С.Еліот вбачає в тому глибокий сенс — бо ж тут поет напріч відводить від себе будь-які звинувачення в можливому суб’єктивізмі.
Звичайно, Улісс повинен був опинитися за логікою дантової поеми саме в пеклі, і то серед лихих порадників. Адже саме за його намовою було споруджено коня, який приніс загибель Трої. А Верґілій (і сам Данте) вважали себе нащадками Енея і троянців — тобто сторони, безпосередньо потерпілої від Уліссових підступів.
І ось хитромудрий і підступний грек, змушений довічно каратися в полум’ї (“пломінь старовинний” — які місткі слова знаходить поет для означення місця покари свого героя, що мучиться на час написання “Пекла” вже дві тисячі років!) не захищає своїх вчинків, не виправдовує їх перед Данте, а натомість виголошує приголомшливий за силою монолог во славу безумного прагнення нових земель, нових відкриттів, нового знання!
Ніщо бо не могло втримати Улісса на рідній Ітаці. І він рушає в свою останню подорож у незнане, за Геркулесові стовпи, на захід, у широчінь безмежного океану. Він бачить нові зорі південного неба. І ось з океану постає височезна гора Чистилища. Але смертним шлях до неї закрито, — й вища воля трощить суденце й топить зухвальців у хвилях.
Не знати, звідки запозичив Данте свого Улісса. Гомерова “Одіссея” не давала для того підстав. І тільки пізні, вже римські перекази оповідають про подорож Улісса за Геркулесові стовпи й заснування ним Лісабона. Але з банальної спроби пращурів майбутніх португальців отримати собі шляхетного предка (як римляни раніше отримали собі пращура в особі Енея) Данте зробив по-справжньому високу поезію.
Відтак ХХVI пісня являє чималі труднощі для перекладача. Тут простіше, аніж деінде, впасти в хибний пафос, чи загубити прості, але значущі деталі розповіді. Легко зробити з Улісса — такого собі давнього Чайльд-Гарольда. Саме цього прагнув уникнути автор пропонованого тут найновішого в часі (і ще не завершеного) українського перекладу “Божественної комедії”.
***
© Максим Стріха. Всі права застережені.