* * *
Вище людськіх ротів
І безкрилих еротів
Потяг, що мчить зорею
До місяця — лева.
Чи не найбільше щастя —
Все полишати на «потім»
І забуватися сном
На біблійнім древі.
І прокидатися біло-рожевим цвітом,
Травнем,
Що повертає додому зграї
Утікачів
із піднебесного раю
До піднебесного літа.
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.