Галина КРУК
* * *
Знов по колу, мов зеки,
заклавши долоні за голови.
І стікає з облич на долівку
омана часу.
Користаючи з паузи,
для існування задовгої,
я міським голубам
свої вимоклі руки кришу.
А вони не їдять —
певно, звикли до кращого викорму.
А вони на дзьоби
піднімають розм'яклі шматки…
У яку порожнечу
я власну небажаність викину,
розчинивши обличчя
у чорному плесі ріки?
Знов по колу ідемо,
на п'яти свої ж наступаючи.
За стовпами потилиць
не видно живого лиця.
І у наших долонях
повільно,
по краплі,
збирається
неприкаяна спрага
чіткого, як крапка, кінця.
1990
© Галина Крук. Всі права застережені.