І.ГАВДИДІ
Пішов і не сказав пощо й куди,
Залишив осінь, задуми і сина.
Прибрала смерть русявого русина,
З асфальту в парку дощ змива сліди…
… Тужили прапори і дзвін гудів,
Співали хори, небеса сльозили.
Ми не казали, як його любили,
Бо за життя таких не кажуть слів.
Господь покликав (схоже на призов),
Однак болить недавня, свіжа рана,
І ми мовчазно просим знов і знов:
“Пошли нам, Боже, ангела Івана!”
За нами хижо й жорстоко
Слідкують її очиці,
Можливо, що Рем і Ромул
Були розумніші ніж ми
Бо чуючи владний поклик
Старої мов світ вовчиці
Таки збудували місто
І викопали рови.
А що хтось колись скалічив –
історія дивна штука,
Та зараз про інше мова,
І інша кується суть
Бо сива, уже беззуба,
Вельможна і хижа сука
Диктує комусь майбутнє
І будить правічну лють…
***
© Юрій Заруцький. Всі права застережені.