* * *
Чекає Київ,
Львів чека й Суботів,
Що склавши крила
Сяде на паркан
Наш хоронитель в стоптаних чоботях,
Наш герб і хрест,
Наш наймит, син і пан.
Він вийме меч і хвацько збриє чуба,
Мов лисий Будда,
Мудрий та святий,
Щось сплюне, крізь щербаті жовті зуби
Мовляв:
“Не я,
а світ такий лихий!”
Він хоче чуда,
Й може дати чудо.
Ми так чекали й мріяли
– Давай!
А там застілля,
Й традиційно люди,
На рушниках виносять коровай.
Наш хоронитель знає, що закони
Тут прагматичні –
Якось без чудес!
Хоча й кричать
Оновлені Нерони:
“Христос Воскрес!”
“Ваістіну Васкрес!”
Нема чудес
Бо зачерствілу душу
Ніяке в світі чудо
Не зворушить
***
© Юрій Заруцький. Всі права застережені.