ВТІКАЧ
чому ж ти не плачеш
коли боляче
коли лезо лиже тіло
а ти продовжуєш
скакати конем далеко
ніби знаєш куди
але обов’язково звідси
у холодну безвість
забувши що десь
чекає заплакана
жінка нерозчесана
а над полем
проносяться лишень
сиві стривожені
сполохані хмари
за тобою туди
у начебто притулок
де поруч із тобою
з пошкрябаного
з’їдженого іржею та
часом ложками казана
п’є сьорбаючи
прісну юшку
власна старість
***
© ЗиНовій. Всі права застережені.