Валерій КИКОТЬ

* * *

Забуваю потроху біду,
Що спіткала мене в півдорозі.
Я до тебе у снах ще іду,
А прийти наяву вже не в змозі.

Світло граниться з інших вже призм,
Хоч утримує пам'ять і око
Ліній тіла твого класицизм
І барвисте душевне барокко.

Холодить мене місце і час,
Де зустрінемось ми ненароком,
Хоч і знаю, — що сталося в нас, —
Відбувається тисячі років.

***

© Валерій Кикоть. Всі права застережені.