Людмила СКИРДА

ІЩЕ ПОРОЖНІЙ РЕСТОРАН,

Ще сяє мармуром фонтан
І непорочно, і дитинно,
І мовчазний метрдотель,
І оксамитовий фотель,
І в барі вишукані вина.
У Відні грецький острівець,
А я натомлений плавець,
Ступила враз на теплу сушу
Й мої гризоти застарі
Лишила вдалині в імлі.
Я мушу жить й радіти мушу.
І тепла сонячна земля
Мені всміхнулася здаля.
Ковток вина — яке блаженство.
Пахучі трави і сири —
Дари долин і гір дари,
Південна щедрість і шаленство.
Хто вигадав рецепти з трав,
Які Пракситель куштував,
І як вони вціліли досі?
Невже для людства смертна плоть
Важливіша, хоч сам Господь
Сказав, що тіло дух возносить?
О, скільки років берегли
Настій пахучої трави.
Це нам послання з мису Спата,
Дві краплі — і буденний день
Горить від сміху і пісень,
Ну а душа стає крилата.
Ця екзотична смакота
В мені неначе пророста.
Я мов стеблина з Піерії.
Так будь благословен цей край,
Земле богів, не відпускай
Мене за гори золотії.

***