* * *
Як розірвано сіті — не плач,
а радій.
Розповито пакунки солодких надій.
Розворушено ніч,
мов мурашник.
Простір міряно криком останніх птахів,
Що лишають моря перемерзлих дахів,
А тобі — перемерзле вчорашнє.
Ти сліпий, ніби сонце,
що зграї пасе.
Ти — пожежа.
Ти — вирок для мирних осель,
Де весілля танцюють під зиму.
Де вигадують ситу і вдячну любов.
Але ти вже і війни,
і відьми пройшов,
І не встиг в листопаді загинуть.
Хоч розірвано сіті,
та звір вже не той.
У далеких дощах залишається Ной.
Серце замкнено.
Книгу закрито.
Ти бредеш між лататтям осклілих калюж
І шукаєш відбитки поранених душ
Тих, кого тобі не долюбити.
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.