Оксана КУЦЕНКО

* * *

Як розірвано сіті — не плач,

     а радій.

Розповито пакунки солодких надій.
Розворушено ніч,

 мов мурашник.

Простір міряно криком останніх птахів,
Що лишають моря перемерзлих дахів,
А тобі — перемерзле вчорашнє.

Ти сліпий, ніби сонце,

що зграї пасе.

Ти — пожежа.

 Ти — вирок для мирних осель,

Де весілля танцюють під зиму.
Де вигадують ситу і вдячну любов.
Але ти вже і війни,

і відьми пройшов,

І не встиг в листопаді загинуть.

Хоч розірвано сіті,

   та звір вже не той.

У далеких дощах залишається Ной.
Серце замкнено.
Книгу закрито.
Ти бредеш між лататтям осклілих калюж
І шукаєш відбитки поранених душ
Тих, кого тобі не долюбити.

***

© Оксана Куценко. Всі права застережені.