+ + +
На Покрову у моєму родинному селі – Празник
се тоді летять срібні павутинки
а жуки і прив’ялі оси шукають
земних нір на зиму
а пагорби і видолинки покриті
світлом заячої капусти
на усі чотири кінці села:
Бураківский-Павшівский-Криволуцкий і Язловецкий
легко – наче горлиці – сідають
псалмоспіви
у дитинстві я чекав на Покрову:
бо тільки тлум народу
– що пересипається наче пісок у клепсидрі –
і торговці солодкими когутиками
втішали макове зерня дітлашні
дзвеніли копійки – наче персні –
когутики різних кольорів співали
розложені один при одному
обійнявши золотими крильми
тесані з дерева палички
а потім – до нашої хати приходили:
стриї з стрийнами – вуйки з вуйнами
і я сидів і довго розмотував домоткане полотно
їх дорослих розмов – яке виткали
ще їх баби – сувій чорних і білих смужок:
війни і жнив – землі і смерті
На Покрову всі сходилися до всіх –
з усіх кінців їхали і йшли на піхоту
і кілька місцевих причинних – як завше –
влаштовували рейвах з курявою і танцями
але їх ніхто до себе не просив
і під вечір вони сиділи при гостинці – у фосі –
а мокре листя прилипало до їх одежин
і з-під кашкетів парувало
як вони вечеряли празниковою милостинею
я купив такого ж когутика багато років по тому
своїй дочці – вона полизала його – подивилася крізь
мутне скло перепаленого цукру на мене – і сказала:
що він гіркий
чомусь не співала їй карамель домашнього промислу
а я повертаюся і повертаюся туди – де когутики були солодкими
і співали
***
© Василь Махно. Всі права застережені.