До приятеля
Б.Щ.
Кажеш: не пишеш – і вірші – се пил й порохно.
Знов кораблі припливають – і на че імперія гине –
але бранців привозять – і колонії скисле вино
розливають в пивницях – і подають маслини.
Повсюди осіння втома – і ти розминаєш тютюн
з димом пускаєш привіти найближчим селам,
бо місто – не голка в сіні – оправу його золоту
для озера зберігаєш, як вірші для себе –
які в сих часах – і в кожнім – потрібні
для відчуття запаху – аби відчитати зі снів
лічених співрозмовників – вичавлене поріддя –
зерна що впали на камінь, або на сніг.
Якого плоду чекати? – спитаєш в сусідів – які
скуповують землі – садять сади – і знають
ціни на все на світі і їхні розмови легкі
вже неможливо слухати без коньяку до чаю –
вони себе тішать – завдячуєш їм –що сам
можеш птахів проводжати, мов кораблі – і згодом
перстень із вічком, на якому заснула оса –
кладеш в механічну скриньку із музикою зі споду.
Так – до весни ти чекатимеш в снах і словах –
з’яви дзижчання малого оркестру – ти збудиш
всі пагінці, що продовжують досвід – сплива
теплою хвилею все – що повстало, що буде.
***
© Василь Махно. Всі права застережені.