Наталя ПЕТРІВ

МОЯ ВИШНЕВА УКРАЇНО!

Пахнуть ночі казковою м’ятою,
Ніжно листя в саду шелестить,
Заблукала тиша за хатою,
Тихо з вітром про щось гомонить.
Срібні зорі, небом накриті,
Вальс востаннє танцюють у парі,
Навіть трави, росами вмиті,
Крадькома поглядають на хмари.
Cоловей заспіва на калині,
Пісня ллється дивуючи край,
Це на нашій землі-Україні.
За страждання дарований рай

І у цьому раю – переповненні ріки
Сльозами нічому невинних людей,
Ти кровю наповнена, мамо, навіки,
Гарячою кровю вірних дітей.
А скільки віків ти була на колінах,
Рабинею в наймах, на власній землі,
Закрита від світу, мурована в стінах,
А люди… Катовані люди твої.
Ні зими голодні в безжальнім Сибіру,
Ні в таборах смерті проведені дні
Твою не зламали ніволю, ні віру,
Залишилась вірною Богу й собі.
Свій хрест терпеливо носила
І на Голгофу дорогу пройшла,
Та сила ніяка тебе не скорила,
Бо не скоренная твоя душа.
Тавро не поставлять на стомлені груди,
В ярмі не ходитимеш більше вже ні!
Лиш серце ніколи, повір, не забуде
Про те, що лишилось по заду в вогні…

А ночі твої знову пахнуть так м’ятою
І листя в саду ніжно так шелестить,
Ти вільна уже і ще будеш багатою,
Бо людям для цього так хочеться жить.
Вже зорі яскраві стрічають світанок,
У сонячних променях тане земля,
В твоєму житті настає уже ранок,
І день новий прийде, країно моя.

***