ВІДЧАЙ
Дивлюсь в вікно,
Задумане і хмуре.
На нього давить небо.
Немов склепіння гробу
Давлять мури,
Аж чую хруст у ребрах.
Що то за біль терзає
Мої груди? —
Зметнуть би чорну нуду!
Але… страшне видіння,
Морок всюди …
О ні! Я жити буду!
… Знову хмари.
Небо в хмарах.
І ворони…
Як гайвороння кряче!
Прокляті.
Але хмари промінь горне.
І — сонце!
Сонце бачу?!
***
© Анатолія Панас. Всі права застережені.