Я
Я — жертва погасаючого світу.
Я — поранений звір.
Можливо, що прибув на аероліті
І кинув довкола зневажливий зір.
Дух мій
в захопленні можливостей футурних,
І в крові — безліч архаїчних атавіз.
Я — в пестінні хмарок пурпурних,
Я — скрізь.
Я ховаю в собі всі горіння й інстинкти,
Я — синтеза поетів і мрій.
Я пережив усі конфлікти,
І дивний на мені стрій.
І коли встануть всі звірі й люди,
І коли кинуться всі предки й вороги,-
Я розстебну свою закривавлені груди
І покажу, скільки в мене снаги!
І побачать міць синтетичну й могутню,
І попрохають крові на плями й сліди,-
Я віддам всю свою силу
за хвилю незабутню —
Я — вічний, сміливий і молодий!
І так скінчиться боротьба стосила,
І ледве потушать мої хвилі віки.
І я припаду до ніг женщини
і скажу їй: — Мила,
Дай мені відкусити шматочок
твоєї заголеної руки!
***
Джерело: М.Семенко. ПОЕЗІЇ. - "Радянський письменник", Київ, 1985..