* * *
Світлані
зі сну важкого — наче сніг до пліч —
в зимі нью-йоркській — при воді та каві
в китайськім ресторанчику імлавім
епоха постмодерности — та кіч
не названий — минулого століття енді воргол
— приносять суп із курки це недорого —
малий китаєць мокрий — дощ з відра —
заходить мов останній імператор
посидимо: — бо грудень — бо витрати
бо музика налипла мов ікра
у цьому ресторанчику дрімотнім
де пахне сходом й заходом самотнім
зелений чай тут подають до страви
ти нудишся від запаху що вмить
як музика — в приміщення влетить
вимова слів повільна — наче пава —
парує чай — і що на чайові
збереш — мов крихти — за роки німі?
у погляді який зі сну — що наче
зимовий океан в тім погляді — для мев
порожній пляж — холодний вітер дме
він підкидає целофан — як м’ячик —
порожній пляж лиш меви на лавках
і вітру шовк — немов життя — в руках
а поруч ресторан — в якому сни твої
передріздвяні — задощило знову
ти пробуєш сей екзотичний соус
і кажеш вкотре: “я це не доїм”
і залишаєш чай — і пагорб рису
і на столі поміняні іриси
господар щось питає — хоч звідкіль
він міг би пам’ятати нас — ти плачеш
чи вітер за різкий чи запах — зачин
завжди непевний — бо солона сіль
читаєш у розвитих папірцях
покашлюєш — і кашель як в курця
***
© Василь Махно. Всі права застережені.