Степан ЛИТВИН

ТРАГЕДІЯ АННИ

Там, де шумні Молдованка й Пересип,
Де понад морем акації цвіт,
Я віднаходив сліди поетеси:
Там вона вперше побачила світ.

Там, де каштанів палке квітування,
Де Святослава прадавній узвіз,
Йде і тепер гімназисточка Аня,
З випуску йде, не тамуючи сліз.

Душу мені пізній жаль огортає,
Серце мені біль одвічний пройма:
Анну Ахматову хто не читає?
Ганни Горенко поезій нема…

Владарко голосу дивної сили,
Як Вам жилося в чужій чужині?
Ви за Вкраїною часом тужили?
Снились Вам Київ, Одеса чи ні?

“Господи, як я любила Вкраїну,
Лавру, Софію на вічнім Дніпрі!
Мамину мову, таки солов’їну,
Прах дорогий на Чернечій горі!..

Як на могилі священній ридала
(Хоч і не дуже на сльози тонка)!..
Я з української перекладала
Вірші чудовні, найбільше — з Франка.

Доля така! Шлях мені простелився
На бережечки чужої ріки…
Рідною стала студена столиця…
Вічний тумане, талане гіркий!

Скільки мільйонів безвинно згубили!..
Сонце темніло і день мій чорнів.
Першого, другого мужа убили,
Ніжних поетів, народу синів…

Чом я не вмерла тоді чи в блокаду,
В евакуації скніння сумне?
От і діждалась від Жданова аду —
Тисячу літ розпинали мене!

Боже, в кошмарі таке не присниться —
Намалювали в газетах портрет:
Напівблудниця я, напівчерниця
І зловорожий людині поет.

Ні! Я з кохання лише цілувала.
Спів мій водночас тужив і радів.
Чим я жила, те я, люди, й співала,
Не прославляла кремлівських вождів.

Правду казала, бувало, і віщо…
Що я вчинила погане, кому?
Цвіт мій кати зґрасували… За віщо?
Стоптано, зганьблено душу саму…

Я не повішусь, як скорбна Марина.
(Царство небесне володарці дум!)
Я із в’язниці діждусь-таки сина,
Я подолаю і кривду і сум…

Мати Вкраїно, нещасна і мила!
Чорному морю вклоняюсь, Дніпру…
Тільки ж я тут і кохала, й любила.
Тут я страждала і тут я помру…

В рідну Одесу я вже не полину,
Не побуваю в подільськім краю…
Буду й по смерті любити Вкраїну,
Лесину землю і землю мою…”

Чезнуть тиран, олігарх і царенко…
Справжній Поет у віках не вмира.
Анно Ахматова, Ганно Горенко,
Горенько наше. І слава, й жура!

***

© Степан Литвин. Всі права застережені.