* * *
Підлога цих кімнат занадто тепла.
Немов пересторога — я піду.
Не стане й сліду снігу — тіло стерпне,
І перехопить дух.
Розмитих берегів, сердець розбитих,
Коштовностей розгублених пора.
Європа м’яко стеле килим з квітів
В оселях і дворах.
Ступаючи, тону в напівтонах,
У сріблі, у спростованості ліній,
Ці колорити вільні й мимовільні.
У цих кімнатах, наче у садах,
У нетрях, що були такі гостинні,
Я — привид і розвінчаний монарх.
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.