* * *
Це ми були, що недоговорили
Простих речей, довірливо простих.
Заплакав дощ, а потім, як затих,
Лиш мокрого плюща дрижали жили.
Неначе дві розлучені ріки,
Неначе дві закохані могили,
Усе життя — на відстані руки,
Яка збирає мертві пелюстки
Гарячих слів, тепер закам’янілих.
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.