* * *
гілки важніють стиглими плодами
набряклими від сонця і води
втікають звірі звичними слідами
та вже не потрапляють у сліди
щось тріснуло у нашім видноколі
щось тріснуло мов яблуня мов дзвін
неначе в морі ми блукаєм в долі
та що поробиш — тільки до колін
лиш до колін — і далі не вгадати
куди тебе направить Вишня рать
у кожного із нас свої стигмати
і добре що допіру їх не знати
а прийде час — на те не буде ради —
хіба вночі
як стигле яблуко
кричать
***
© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.