* * *
Доростає хтось до позначки на дверях,
хтось шукає в усмішках слід.
Поцілунком обпечені стіни
догоряють чомусь у мені.
Старе місто не пахне хвоєю –
лише димом крадеться в ніч.
Старе місто ховає у спокої
невимовність чиїхось доріг.
І втікає кошеня із долонь –
щось шукає у темних провулках.
Ловить тіні на схилах колон
і незнає, що місто тепер – неминуче.
Крок за кроком – через себе у слід.
Не шукаєш відтінку і фарби.
Знов у вікнах виблискує мить –
та, що завтра не стане між нами.
***
© Марія Ковалик. Всі права застережені.