* * *
Це рядок з ненаписаних віршів.
Це вінок з нерозквітлих кульбаб.
Це мовчиться про найголовніше,
а ведеться, як завше між баб,
про нескінчені вчора роботи,
про незліченні завтра жалі…
Тільки хто то за тим поворотом
владно стукає в груди землі?
Не впізнали? Це вперте сьогодні.
Це та мить, котру прагли спинить.
Це від неї, як дзвін великодній,
розтривожене серце болить.
***
© Вікторія Климентовська. Всі права застережені.