VIII. БИТВА ПІСЛЯ ПЕРЕГОВОРІВ
(Сцена на золотому солоському гребені)
Мій кінь упав, і ворог наді мною —
Ні щит не захистить вже, ні кинджал…
Сам рідний брат, підкравшись стороною,
Ціну своєму слову показав.
Злилося все у скреготі сталевім,
До неба зойк встає на толоці.
Від жаху поховались навіть леви,
Зіщулившись до розмірів зайців.
Століття промайнули чи година? —
Не буде ні століть вже, ні годин.
Ми полягли, не ставши на коліна,
І ось іду на ворога один.
І він уже заніс холодне жало,
Та, перш ніж в серце вцілити мені,
Хай сп’є і він жаги мого кинджала,
Криваво захрипівши на коні…
***
© Борис Мозолевський. Всі права застережені.