ПУСТЕЛЯ
… апатичний пісок протікає крізь пальці
жовті дикуни танцюють вальс навколо
спраглі небесні діти
розсаджують шпигунів у горщики
… і сам ти потроху течеш
у бездуху бездонну безодню
ніби слухняний пісок
вуха змії обціловує
беззвучно розсипаєшся на друзки
твій меч більше не знатиме героя
збереш останні сили у рать
стогін танків поцілить у небо
розісмажене полотно тектиме по нігтях
розіб’ється на крупи на руїнах визбирані
і здаватиметься що ти досі живий
і повіриш у жовтий від болю погляд
і врятуєш його
і власноруч розіб’єшся об нього
схожий на стогін
схожий на відчай
і такий неподібний сам до себе…
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.