* * *
Ю. К.
Твої долоні звернені в пітьму
нервових сіпань хворої аорти,
гарячих зойків білого чола.
Помажу запах тістом і вином
твоїх розколин, сонних відображень
мене в цементних Лети берегах.
Зітхай, коли надломлюєш стебло
вологих пальців, прийнятих за квітку
магічних заклинань, любовних пійл.
Я — двері у червоне, ти казав…
Я відчиняюсь помахом колиски,
тебе веду до миру квітів зла.
Твій світ почався мною, мій стрибок
абсурду перевтілився у вічність
твоїх писань і знак твоїх долонь
пророчить пам’ятати без кінця,
тебе кохати крізь світи і стани,
відтак в обличчя Богу зазирну.
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.