* * *
Всі квіти вичерпали сни,
коли прийшов ти в час потопу,
і сни здичавіли і геть
жбурнули святість — взяли злото.
А люди вичерпали зло:
вбивати їм вже нецікаво,
коли пішов ти в час сумний,
як раптом і тебе не стало…
Ті квіти долі на піску
ввивають… п’яні… все до моря -—
воно поверне милі сни
і захистить малих од горя,
лиш тільки рани заживуть,
вгамують люди рик кривавий,
коли повернеш землю їм,
як не обдуриш знов — лукавий…
Не рви тих квітів, не чіпай!
В безсмерті сплять вони прегарні,
вже ж бо належать не собі, —
продались вигідно владарним…
А люди вигадали сни,
новий створили всесвіт — власний.
Тепер, жебраче, вже помовч…
і хліба не проси — нещасний.
***
© Галина Гевків. Всі права застережені.