Ольга ГЕРМАНОВА

В ГЕТСИМАНСЬКІМ САДУ

В розмаїтті тортур гине квола людина,
Обійнявшись зі смертю, долає свій шлях.
Разом з нею вмирає природи частина,
Що згубила зв’язки у своїх ланцюгах.

Кулаками залізними кат стимулює,
І паплюжить надію незламне перо,
Тільки віра у краще життя не зруйнує,
Тільки віра не ставить смертельне тавро!

Невибагливий мозок у вічність мандрує,
Та душа ожива, відкидаючи тінь.
У вертепі знущань нас ніхто не спростує,
Не роздавить. О ні! Це – не зрада! Амінь…

***