* * *
Це знову дощ в підземних переходах,
Де виростають сходинки з землі.
У сірий світ невпевнено відходять
Асфальтом річки білі кораблі.
Це неминуча ожеледь прощання…
Стрімкий Хрещатик спогадів пливе.
Ще буде ніч. Не перша. Не остання.
А — наостанок — сонце оживе.
Блукає острах чорно-білим домом.
Він стане декорацією снів.
Світи зникають… Над аеродромом
Вже міниться сузір’я літаків.
***
© Олена Гаран. Всі права застережені.