* * *
Згуслим екстазом п’янкого вина
Капає сонце у очі голодні.
Чуєш пульсацію? — То війна
Нашої крові із нашим “сьогодні”.
Чуєш — у скронях — дзвін: почалось?
Це — алергія на вітер історій.
Серце! Видзвонюй! Здається: ось…ось —
Вибухнуть вени скривавленим хором.
Вітер і вечір, заграва і кров,
Змиті поразка і амнезія,
Наша свідомість впадає в Дніпро
Кров’ю епохи і кров’ю Месії.
В небо ще довго рости, мов траві,
Пристрастно марити зоряним криком…
В тілі — в’язниці — пручається Він —
Арій і Скит, землепашець і вікінг.
Губи спікаються. Терпне рука.
Рабе! Не бійся зухвалих емоцій!
Ти
засинаєш
невчасно. Чека-а-ай!
Спить. І вважає себе переможцем.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.