* * *
Вітри регочуть в димарях,
А попід стріхами вже тихо.
Це ще не лихо. Вже не лихо.
Це ще не страх. Уже не страх.
Ховає літо від дощу
Сінник, немов вітряк безкрилий.
Лиш не мовчи, завіє біла,
Хоч ти співай, як я мовчу,
Хоч ти поплач, поголоси,
Хоч ти збуди чубаті тіні.
На ранок вип’ють морок синій
Ставків осиплі голоси.
Чи задзвенять? Уже й вони
Порозгубились по яругах.
Чи позбулись води і туги,
Чи зачекалися весни?
Мій краю! Мекка для мирян —
Твої старі пожовклі мощі.
Над пам’яттю чужої прощі
Вітри регочуть в димарях.
***
© Марина Брацило. Всі права застережені.