* * *
Настане час, і я посивію,
Але (на те ж я і поет!)
Я буду сонячною Сільвою
Усіх столичних оперет.
Я буду сонячною Сільвою
У вальсі й цокоті підків,
Я буду втіхою осінньою
Для сивих, як і я, батьків.
Я для поетів буду музою
І подругою — для дівчат,
Я буду доброю бабусею
Для пустотливих онучат.
Парфуми, мов духмяні роси,
Впадуть мені на сивину,
І брови — білі альбатроси —
Тугими крилами змахнуть.
Посивію — та це нічого.
Впиваючись життя питвом,
Прийматиму любов і Бога
Як найсвітлішу з аксіом.
Жива, мов пісня водограю,
Ще підстрижуся під “каре”.
А смерть? Панове, я ж бо знаю:
Ніхто ніколи не помре.
***
© Ольга Башкирова. Всі права застережені.