ГОЛОС ШАМПАНСЬКОГО
Ти сумуєш, темніший від тіні,
Ти самотній і сірий давно,
Бо не тішить холодний мартіні
І набридло червоне вино.
День минув, і життя промине.
Ти хмільний і зітхаєш так тяжко.
Ти не спробував тільки мене —
Ніжну бранку високої пляшки.
Всі кричать: “В неї крига — не серце!”,
Але як же я іншою буду,
Коли в срібнім холоднім відерці
Ви мене ув’язнили, о люди?
Я — любов, я — весна, я — Шампань,
Я — шаленство і юність землі,
Гостра свіжість лютневих світань,
У товстому ув’язнена склі.
Я палка чорноока Кармен,
Промінь сонця на гострім стилеті.
Відкоркуй мою душу, бармен
У криваво-червонім жилеті!
Я — безумство. Я — радісний крик.
Я — субретка. І я ж — королева.
Я пораню вуста і язик
Міріадами шпаг кришталевих.
І запіниться пристрасть Кармен
Над холодним конанням крижин.
Відкоркуй мою душу, бармен,
Ніжноокий бармен Валентин!
***
© Ольга Башкирова. Всі права застережені.