* * *
В долині достигає виноград.
Яка м’яка, налита сонцем тиша!
Принишк, стомився і позолотішав
Мій темнолистий, мій старенький сад.
О серпень, сумовито-світлий гість,
Як дивно на душі о цій порі!
Дахи, дахи далеких передмість,
Старе сільце і замок на горі.
І хоч листів давно уже немає,
На пошту, як на прощу, я іду,
Смішна шукачка сонячного раю,
Що у земному замкнена саду.
А золотавий день от-от помре.
За синій сум спасибі Кастанеді.
Мене наздожене старий кюре,
Що їде в місто на велосипеді.
Він тихо скаже: “Дівчинко, зажди!” —
І прошепоче: “Вічному — осанна”.
І не помітить він, як і завжди,
Що в колесі заплуталась сутана.
Бувай здоровий, добрий мій абате,
Ти любиш світ, сусідів, грог і квіти.
Ти учиш доказів не вимагати,
А просто… просто вірити й любити.
І я люблю. Цей замок на горі,
Старе сільце і жовтий шепіт саду,
Долину й соковитість винограду,
Як дивно на душі о цій порі!
***
© Ольга Башкирова. Всі права застережені.