XCVIII.

Від тебе відійшов я на весні,
Як квітень стрій строкатий надягнув
Й дух юности розкинув по землі,
Що аж важкий Сатурн з ним підстрибнув.
Та не спів птахів, квітів аромат,
Їх різнородні кольори і пах
Спонукують про літо розказать,
Чи рвати їх, як квітнуть по полях.
Не подивляю лілій білий цвіт
І не хвалю глибокий рож багрець,
Вони пахучі й радують весь світ,
Та це від тебе, ти для них взірець.

Зима у мене, бо тебе нема,
І лиш, мов тінь від тебе, ця весна.

* * *

From you have I been absent in the spring,
When proud-pied April, dress'd in all his trim,
Hath put a spirit of youth in everything,
That heavy Saturn laugh'd and leap'd with him.
Yet nor the lays of birds, nor the sweet smell
Of different flowers in odour and in hue,
Could make me any summer's story tell,
Or from their proud lap pluck them where they grew;
Nor did I wonder at the lily's white,
Nor praise the deep vermilion in the rose;
They were but sweet, but figures of delight,
Drawn after you, you pattern of all those.
    Yet seem'd it winter still, and, you away,
    As with your shadow I with these did play.