XCII.

Роби найгірш, щоб викрасти себе,
Твій строк життя визначує і мій;
Життя не довше, ніж любов живе,
Про це рішає чар любови твій.
Тоді пощо боятись всіх тих лих,
Коли найменше з них — кінець життя;
Я бачу кращий стан посеред них,
Ніж той, який твій гумор запевня.
Тож не дратуй мінливістю душі,
Коли моє життя рішаєш ти.
Який щасливий титул впав мені:
Щаслив в любві й щасливий відійти!

Чи добре, щоб ганьби боятися?
Фальшивий ти, та це не знаю я.

* * *

But do thy worst to steal thyself away,
For term of life thou art assured mine;
And life no longer than thy love will stay,
For it depends upon that love of thine.
Then need I not to fear the worst of wrongs,
When in the least of them my life hath end.
I see a better state to me belongs
Than that which on thy humour doth depend:
Thou canst not vex me with inconstant mind,
Since that my life on thy revolt doth lie.
O! what a happy title do I find,
Happy to have thy love, happy to die:
    But what's so blessed-fair that fears no blot?
    Thou mayst be false, and yet I know it not.