LXXV.

Для дум моїх ти наче харч життя,
Солодка злива в літі для ріллі;
За мир з тобою боротьба моя,
Як в скупаря багатства знайдені.
І гордий я із втіхи, та нараз
У сумніві, чи цей злодійський вік
Вкраде цей скарб мій із тобою враз:
Так втіху поліпшить мою прирік.
То часом бенкетую на твій вид,
То мру із голоду за погляд твій,
Шукати — мати не задоволить,
Щаджу, що мав, бо ще вкрадуть скарб мій.

Марнію з непомірности що день,
Чи ситий всім, чи без цих всіх пашень.

* * *

So are you to my thoughts as food to life,
Or as sweet-season'd showers are to the ground;
And for the peace of you I hold such strife
As 'twixt a miser and his wealth is found;
Now proud as an enjoyer, and anon
Doubting the filching age will steal his treasure;
Now counting best to be with you alone,
Then better'd that the world may see my pleasure:
Sometime all full with feasting on your sight,
And by and by clean starved for a look;
Possessing or pursuing no delight,
Save what is had or must from you be took.
    Thus do I pine and surfeit day by day,
    Or gluttoning on all, or all away.