LXI.

Ти хтів, щоб образ твій тримав відкриті
Мої важкі повіки цілу ніч?
Чи забажав, щоб сни мої звалити,
Як тінь твоя стоїть мені увіч?
Чи це твій дух, що ти післав від себе,
Здаля, щоб оглядать мої діла,
Знайти мене в ганьбі та у потребі:
Це ціль твоєї заздрости була?
О, ні! Твоя любов не так велика,
Моя любов мені відкрила зір;
Моя любов правдива спокій смика,
Щоб був я сторожем твоїм, повір!

Тебе пильную, хоч встаєш десь там,
Здаля від мене, з іншими кумпан.

* * *

Is it thy will thy image should keep open
My heavy eyelids to the weary night?
Dost thou desire my slumbers should be broken,
While shadows, like to thee, do mock my sight?
Is it thy spirit that thou send'st from thee
So far from home, into my deeds to pry,
To find out shames and idle hours in me,
The scope and tenor of thy jealousy?
O, no! thy love, though much, is not so great:
It is my love that keeps mine eye awake;
Mine own true love that doth my rest defeat,
To play the watchman ever for thy sake:
    For thee watch I whilst thou dost wake elsewhere,
    From me far off, with others all too near.