L.

Як важко в подорож мені іти,
Як те, що ждав, мандрівки цей кінець,
Учить в спочинку тихому ректи:
„Від друга милі зрахував їздець.”
Хоч звір, який мене несе, охляв,
Та тягнеться, підтримує мене,
Якби інстинктом, ледар, відчував,
Що вершник не спішить лишить тебе.
І шпора не прискорить його хід,
Як гнів йому її устромить в бік,
Лиш стогін гострий чую в відповідь,
Гостріший в мене, ніж остроги пік.

Цей стогін так мені і повторя:
Мій сум попереду — позаду гра.

* * *

How heavy do I journey on the way,
When what I seek, my weary travel's end,
Doth teach that ease and that repose to say,
'Thus far the miles are measur'd from thy friend!'
The beast that bears me, tired with my woe,
Plods dully on, to bear that weight in me,
As if by some instinct the wretch did know
His rider lov'd not speed, being made from thee:
The bloody spur cannot provoke him on
That sometimes anger thrusts into his hide,
Which heavily he answers with a groan
More sharp to me than spurring to his side;
    For that same groan doth put this in my mind:
    My grief lies onward and my joy behind.