XXXVIII.

Як може Муза винайти сюжет,
Коли твій віддих ллється у мій вірш,
Солодкий арґумент твій; той предмет
В вульґарній пресі не повторять більш.
Подякуй сам собі, як в мене щось
Уваги варте і твоїх очей;
Чи є ще десь той нерозумний хтось
Й писать про тебе кинув привілей?
Будь Музою десятою — більш варт
За дев'ять тих, що кожний їх хвалить,
І хто до тебе звернеться, хай старт
Бере до вічних чисел, многих літ.

Як Муза ця моя втіша в ці дні,
Хвала тобі, хай буде біль мені.

* * *

How can my Muse want subject to invent,
While thou dost breathe, that pour'st into my verse
Thine own sweet argument, too excellent
For every vulgar paper to rehearse?
O, give thyself the thanks, if aught in me
Worthy perusal stand against thy sight;
For who's so dumb that cannot write to thee,
When thou thyself dost give invention light?
Be thou the tenth Muse, ten times more in worth
Than those old nine which rimers invocate;
And he that calls on thee, let him bring forth
Eternal numbers to outlive long date.
    If my slight Muse do please these curious days,
    The pain be mine, but thine shall be the praise.