XI.

Так скоро як ти в’янеш, так в нащадку
Ростеш, з того, звідкіль ти відійшов,
І свіжу кров, що передав у спадку,
Вважай своєю, юности улов.
Тут мудрість вся, краса й цвітіння,
Без всіх тих примх і віку і гниття.
Як всі так думають, то покоління
У шістдесятий рік зновить життя.
Кому Природа не дала зростати,
Йому й безплідним треба відійти.
Та декому рішила більше дати;
За щедрий дар, ти щедро відплати.

Вона тебе зразком обрала лиш!
Друкуй побільше, копію не нищ.

* * *

As fast as thou shalt wane, so fast thou grow'st
In one of thine, from that which thou departest;
And that fresh blood which youngly thou bestow'st
Thou mayst call thine when thou from youth convertest.
Herein lives wisdom, beauty and increase;
Without this, folly, age and cold decay:
If all were minded so, the times should cease
And threescore year would make the world away.
Let those whom Nature hath not made for store,
Harsh, featureless and rude, barrenly perish:
Look, whom she best endow'd she gave the more;
Which bounteous gift thou shouldst in bounty cherish:
    She carv'd thee for her seal, and meant thereby
    Thou shouldst print more, not let that copy die.