ДЕВАЛЬВАЦІЯ МОЛИТВИ

Людині кінця ХХ століття, істоті невротичній, слід би врешті збагнути, що суспільно-політичні та науково-технічні перевороти, революції та інші збочення не варті й копійки, оскільки людина все одно вріже дуба і полетять під три чорти всі її глобальні ідеї, космічні сподівання. Зрештою людина для буттєвого часоплину вже померла. Те, що ми бачимо, — це тільки квола інерція чи дивний механізм: трупи на незримих ниточках. Вони старанно виконують «людські» функції: вітаються, спілкуються, морщать лоба, народжують нових мерців, сваряться, скубуть одне одного. Одначе, все це поглине Ніщо, пришестя якого людина старанно і сумлінно наближає — надмірно створює свій «життєвий світ», мертву природу, середовище, від якого стає залежною. Всі оті атомні бомби, комп’ютери, штучні статеві органи та інша гидота з людини витісняють Людину. Відтак Бог витікає з людини, натомість проникає Ніщо. Для людини, певно, незабаром і янголи будуть можливі лише на батарейках. Адже нею керує мова розуму, а не мова серця. Однак за це людина платить — відчуває свою приреченість, швидкоплинність, усвідомлює свої страждання. І тут починається ностальгія за Богом. Осамітнена серед Ніщо, мертвої природи, людина прагне Бога уваги, тому звертається до Слова. Та пихатий розум не може прийняти Слово. Аби зрозуміти Слово — слід жити Словом. І тому лише вуста опановують Словом, а не серце, яке черствіє, в нього проникає Ніщо. Зрештою, що таке серце людини? Воно нагадує маленьку водокачку, помпу, що змушує рухатися кров. У цьому найбільша трагедія людини, яка не може знайти дороги до Бога. Звертаючись до Слова, людина лише заповнює його своїм «життєвим світом», від чого Слово стає млявим, невідкритим до Бога. Таке Слово народжене вустами, в такому Слові живе мова розуму.

Біда людини в тому, що втратила Страх Божий, бо лише під його впливом серце очищається від «життєвого світу», власної мертвизни. Тільки Страх робить людину беззахисною, а значить відкритою та чистою перед Богом. І тому людину слід лякати, аби пам’ятала про свою фатальність, гріховність. Тільки Страх наповнює Слово Вірою, Надією, Любов’ю, тільки Страх очищає серце, а значить і людину.

Та все ж таки людина прагне до Бога. Адже, будучи серед Ніщо, вона усвідомлює те, що втратила. Тільки з Ніщо можна повернутися до Бога, бо все, що перебуває поза Ніщо є Богом. Однак людина не повернеться доти, поки не усвідомить того, ким є, ким вона стала, поки мова серця не ввійде в її розум, поки мова серця не заповнить Слово. І поки це не станеться, всі подальші молитви нагадуватимуть надувну кульку без повітря, шматок гуми під ногами.

А.Д.