Оксана КУЦЕНКО

АБЕТКОВИЙ ПОКАЖЧИК ТВОРІВ



Божевільні синиці, розхристані горобці…
брудний зефір зі снігу і дощу…
Вище людськіх ротів…
Вночі підійшов льодовик…
Вони цілувалися в парках, садах, у скверах…
Все ненаписане…
До тебе вкотре я не помандрую…
Зелена гусене, тебе не може бути…
Знайдеш мене, закохану з зими…
Зустрічати тебе білим цвітом вінка…
І дихання твоє мене приспало…
Квітник у передзим’ї…
Колискова
Край світу і сніги…
Літо — жарти за Фрейдом…
місяць згублених речей…
Один короткий вечір назавжди…
Осінь — сходження на гору…
Плаче за мною пустеля…
Підлога цих кімнат занадто тепла…
Прокидаємося водночас…
Проти ночі стаємо темнішими…
посивіти в осінь…
Робиш мене чужою…
Розчулення душі…
Спи, мій ангеле, спи…
Сто ножів ти встромив мені в серце…
Сьогодні вечір неприкаянний…
Так легко її покохати, коли вона вся…
Так і помремо, наче два паяци…
Теплі ландшафти квітня. Рожевощокі будинки…
Ти далекий, мов дзвін…
Ти дописала книгу про любов…
Ти зрадливіш любові…
Ти не вмієш радіти — тому я мовчу за двох…
Ти приїхав — снігів під стріху…
Тисячоліття ранньої весни…
У рік високого сонця швидшає вітер…
Це ми були, що недоговорили…
Це щороку однаково: біль і весна…
Ціную в Тобі не лише ребро…
Ця завіяність в осінь…
Ця квітка у мені мене перероста…
Ще з півгодини — і засне дитя…
Щось означають знаки. І туман…
Я не можу повірити в те, що ти є…
Як розірвано сіті — не плач, а радій…

це тіло по зимі — моє і не моє…
я голосу твого тюльпанка-хуліганка…