Павло Гірник

АБЕТКОВИЙ ПОКАЖЧИК ТВОРІВ



А я боюся знати, моя пташко…
Але й на те Господня воля…
Але як воно так, як безмежно…
Балада про розвітання (з В.Короткевича)
Бог його знає, як сонце за хмару сіда…
Білоку
Брате мій вовче, сестро калино…
В дорозі
В ніч прозору і тиху…
В Петербурзі
Варіації
Вдатися, постатися, прибратися…
Весілля
Вже й тобі по війні…
Вже не сивію…
Вже нема і не буде…
Вже сива, а сама…
Вибі
Вимучує, ховається і никає…
Випадає щодня прибиратися…
Вночі, коли співучий сніг…
Возвеличу малих отих рабів німих
Все повертається…
Всіх приймає земля…
Встигайте — бо ніколи!— пішки в минуле…
Відбудься спогадом гірким…
Відгупотіли бубни і копита…
Відсвітилося. Мертві сутінки…
Візьму на руки слово-немовля…
Війон
Втома чорна, але дуже тиха…
Вiдбери менi мову, Господи…
В’ється сніг, сутеніє дорога…
Гармонія, в якій живуть слова…
Говорилось аби…
Говори. Говори хоч самому собі…
Гіркота
Григорію Сковороді
Далі — дорога додому…
День лапатий…
Дим
До кабінету української мови
До кого? Де ви?
Добрий вечір, господарю…
Додому
Доживемо до тихого дня…
Доле з очима прірви…
Дорога додому, сніги по війні…
Дорога. 1943
Дорого вранішня моя, високі трави!
Дорогою додому дощ паде…
Дядьку Василю, згляньтеся…
джерела твої замерзають…
Є порожні ліси…
Є цитрина, цигарка…
Єдиний друже, хто ми є…
З дитинства
За останнім порогом
За останнім порогом…
Завійся, аркане, між гори і люди…
Завтра побачимось…
Заграй мені, коли печаль насуне…
Залишається осінь…
Заспокойся, бо вже не сам…
Заспів
Заспiваю, мамо, заспiваю…
Згасала свічка, і згасала ніч…
Зимня осінь. Вітряно і кволо…
Знову свобода, терпка і відмучена…
Знову стоять полини…
Знову стіна. І світлина, яка на стіні…
Зозуленько моя, над тихою водою…
Зоре моя полохлива, багаття святе…
Зрада
Зупинися, не руш…
І ворон кряче, і дівчина плаче…
І голоси, що чулися з небес…
І летітиме ворон…
І ставок, і млинок, і вишневий садок…
І тихо. І майже село…
І тобі не звірюся, єдина…
І тільки жар підків упав на луки…
І хто сказав — пора прощання?
І яке воне те саме…
І якщо не встигну, то не тому…
Іван Сірко, полковник Зміївський…
Ідуть дощі, немов прочани…
Калина
Коли вогонь у грудях споночіє…
Коли сповідуєш себе…
Кому оце віддати, присвятити…
Коник на снігу
Коні
Кінь
Лагідний голос в тоненькому дроті…
Леоніду Кисельову
Летіли гуси…
Лишаймо на потім плачі і роз’ятрені рани…
Ліси отут жили…
Літописець
Луснуло скло…
Мабуть, не скажуть: має власний голос…
Майбутнє, кажете…
Маленьке мiсто. Вулиця сумна…
Малюю
Має статися, брате…
Маємо, доле, свободу і вічну журу…
Матері
Маю папiр i печаль…
Метелики мої, занеслося на осінь…
Ми сірі гуси, ми не орлята…
Мовчи. Ні слова, ні півслова…
Мовчки, брате, сідлай коня…
Монастирище
Мої Берегелі
Муштра
матусю справляю різдво…
На Чернечій горі
На цій непроданій землі
На те і воля…
Навіщо бавитись в минуле…
Назавжди
Назавжди (“Ніколи свого серця не щерби…”)
Нам ще вистачить, брате…
Напитав собі смерть, трохи легшу від тої, як жив…
Напишу про садок коло хати…
Нарешті світає…
Нарешті, сину, відпочину…
Не діли любові. Друга і кохану…
Не журися, дорого! Прощатись не будем…
Не казано ні вголос, ані потайки…
Не минай, як сон…
Не опирайся. Не мини…
Не повстати — відбути ніч…
Не пожив, не відбув, не відбувся…
Не прогайнуй. Не потурай…
Не скресає життя…
Не тужи, душе, Господь з тобою…
Нема ні роси, ні води…
Ненавиджу!
Ненаписаний лист М.Лазаревському
Ні верб, ні стежки, ні ріки…
Ніч (“Невже засвітає?..”)
Ніч (“Що ніч глуха?..”)
Ні, не спинитися — подихати…
О Господи, живий!
Одійде, минеться, відлопотить — і нема…
Одцвітає лютий синіми ночами…
Озовись, побратиме, в чужій стороні…
Останнє слово Григорія Сковороди
Останній день. Остання воля…
Осiнньої ночi прийшли i на покутi сiли…
Оранка
От і все. І по всьому…
От і джерела взялися пітьмою…
От і камінь понад водою…
От і осінь минула…
Отак собi — собi й собi…
Отак! Стриножиш віщий голос…
оце від батька покійного…
Пам’яті Володимира Короткевича
Переболіло. Течія…
Переживу, усе переживу…
Перемовляються громи…
Пересіялася дорога…
Перецвіли квасоля й гарбузи…
Перецвітають зорі на морозі…
Писано по золі…
Писати легше, ніж любити…
Пиши собi, пиши собi, пиши…
Пляшева. Липень 1651
По війні
По війні. По сваволі…
Повернення
Повертайся, сестро…
Повертається осінь…
Повільно перейти, нічого не впізнати…
Повільно точиться сльота…
Поділився досвідом? Намарне…
Подiлений на три пiтьми…
Поезія
Поет (з В.Короткевича)
Позбулась радості земля…
Помаленьку, якось помаленьку…
Посмiхнися, брате мiй. Свiтає…
Посівай, бо остання ніч…
Постане Україна чи повстане…
Поїздам, що ідуть…
Пощо тобі ці клопоти й марноти?
Піскуваті часи злютувалися в стомлені мури…
Пішов знічев’я в корчмарі…
При дорозі жито полягло…
Прийди коли і просто помовчи…
Приходиш в душу, як додому…
Про що?
Провалля ночі. Паморозь на склі…
Провiнцiє душi, проскурiвська повiє…
Просто бути…
Просто добре…
Прощайте, сестро…
перейди а тоді що тоді…
пригадай всі свої манівці…
прийти додому…
Рабе степу, вітру, і Бога…
Реквієм
Розвиднілось. Гойднуло стіни…
Року божого 1987
Рідна пустка. Цямрина. Цеберце…
Різдво
Рядок простий і бездоганний…” (з В.Короткевича)
Сам собі сам, бо на людях…
Самотність
Самотію душею, яка не була молодою…
Світає. І розсудить Бог…
Світла тиша, світла тінь…
Село. Городи понад лісом…
Сивiють небеса…
Сину мій, передсвітній зорі…
Сколота самота над пером…
Слава
Слава Богу, душа на місці…
Слова і біль — матерія жива…
Слово про незабутн
Слухаючи Гріга
Слухаю. Чую. Не зву…
Солодкий твій хліб…
Спадщина
Спогад про зустріч з кобзарями…
Спокійне літо на Вкраїні…
Спокійно. Усе так само…
Співай, хохол! Тобі не ліньки…
Спізнилося небо тебе прихистити на мить…
Січень
Сталось кохання…
Старовинна баладо, висока свіче воскова…
Степан Руданський. Монолог
Стефаник. Монолог
Стоять солом’яні дими…
Стоять твої світи…
Стукіт, стукіт нічний…
Суди мене, прокляття не моє…
Та відколи, поете, і голос, і музику…
Так минає не осінь, і лід так не тане, як ти…
Так нелегко зважитись прозріти…
Так тихо світиться зима…
Така благенька долі волосінь…
Такий вогонь, така твоя зима…
Такі непрохані сніги…
Там, де мовчкома, добріший буду…
Там, де стомленi зорi гойдає трава вiкова…
Тарасе Григоровичу, годі мене муштрувати…
Тесленко. Монолог
Те, що нині стоїть…
Ти від вогню. Душа не вбилась в пір'я…
Ти думав, що вже сам…
Ти зайвий, бо живий…
Ти звідкіля? Нізвідкіля…
То потім — і село, і люди…
То хай би друзі не приїхали…
Тобі судилось навіть не сивіти…
Той білий-білий світ, який не перейду…
Тривала відлига
Тримай себе. Бо ти — король…
Трупа Садовського
У зимну днину, в лиху годину…
Удар, громе!
Урок
Часом сниться мені…
Часу немає. Потекли…
Чи не живеш, чи руки захололи…
Чого це я знову…
Чорніє Київ…
Чуєш, брате, зсуває Дніпро береги…
Чураївна
Чурльоніс
Шевченко. Автопортрет зі свічкою
Щербатий ніж, вино і полуниці…
Що буде що було — востаннє…
Щороку сіймо не ті самі зерна…
Як літати — то тільки душами…
Як написати, аби на сьогодні й завжди?
Яке ти, майбутнє?
Якось не так воно, Боже…
Якої ще мені журби…
Якщо станеться так…

роду мій красний родоньку…
ти ніколи не матимеш роду…