Микола ЯНЕНКО-ВАСИЛЕНКО

* * *

“Один у другого питаєм,
Нащо нас мати привела?
Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? Чого бажаєм?
І, не дознавшись, умираєм,
А покидаємо діла…”

Т. Г. Шевченко

На шпальтах газети від часу пожовклої,
Болем струменя зла проглядають рядки —
То розстріляна наша майбутня відвертість,
То стривожені кривдами наші батьки.

Чи полишить неспокій затьмарені душі,
Чи поверне нам те, що забути ніяк?
Ми частіше й частіше все слухати мусим:
Що життя — то потертий, щербатий мідяк.

Ця земля вже побачила стільки наруги,
Схоронить в собі все — і нема вороття.
Де ти істина часу, раз у раз перерубана,
І чи буде у тебе якесь майбуття?..

Відчайдушний стрибок в безкінечність омріяну,
В вічну тайну світів, благовісті поріг.
Як же бути рокам? З чим здобутки порівнювать —
В роздоріжжі думок, в перехресті доріг?

Там і там набрида, кровоточиться рана,
Бо сторінки затерті, поблякли рядки.
Прогляда силует в неспокійнім тумані,
Вже несе на могилу несправжні вінки.

Як поглянути в очі давнині посивілій,
Щоб побачити там, де початок буття?
І щоб вражене серце від чеснот не боліло,
Бо можливо й не треба від нас каяття.

***