Марина ЦВЄТАЄВА (в перекладі О. Кирилової)

ДАНИЇЛ

Даниил
(“Села я на подоконник, ноги свесив…”)

Сіла на краєчок підвіконня.
— Хто тут? — він тихесенько спитав.
— Я прийшла. — Навіщо? — Я не знаю.
— Пізно вже, дівча, а ти не спиш.

Я побачила на небі місяць.
Місяць і промінчик у вікні.
У твоє віконце він впирався, —
Ось чому, напевно, я прийшла.

О, навіщо тебе звати Даниїлом?
Все я бачу, як тебе шматує лев!

***